Про вшанування св. Ікон. Чи можуть Ікони являтися ідолами?

«Він же промовив до них: Ви себе видаєте за праведних перед людьми, але ваші серця знає Бог. Що бо високе в людей, те перед Богом гидота.»

(Лк. 16:13-15)

Orthodoxe Ikonen-1280

Ikonen. Вшанування православних Ікон

Кому  приходилося мати справу з звинувачувальниками православних Християн в вшануванні святих Ікон, знає, що дискусії в більшості випадків залишаються безуспішними та ні до чого спільного не приводять.

Але не лише тема «святих ікон» буває перешкодою в спілкуванні з протестантськими християнами, особливо американського походження (“Свідки Єгови“, “Адвентисти“, “Пятидесятники“, “Баптисти“, “Мормони“, “Церква Ісуса Христа” та інші). Їх не влаштовує в нашій традиції церкви також вшанування Святих, вшанування Марії, як Матері Божої та багато іншого. Розмови на такі теми простим віруючим вести не легко, бо для цього потрібна підготовка та обширні знання “Святого Письма”.

Запитання, які нам можуть задавати, бувають ось такого плану: «Як можна пояснити наявність ікон в православних церквах, якщо Заповідь забороняє, причому доволі строго??? До цього додаються переконливі цитати: “Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм..» Книга Вихід 20(4-6)

Або ось ще: “А решта людей, що не вбита була цими поразками, не покаялася за діла своїх рук, щоб не кланятись демонам, ані ідолам золотим, і срібним, і мідяним, і кам”яним, і дерев”яним,що не можуть вони ані бачити, ані чути, ані ходити“» Об”явлення св.Івана Богослова : 9(20)-

Запитують переважно в риторичному стилі, наче без звинувачень, розраховуючи, що на основі приведених цитат, буде само собою зрозуміло: раз в Церкві присутні ікони, то це мало би бути автоматично ідолопоклонством. Але хіба на іконах в нас зображені якісь ідоли, демони або чужі Боги? – НІ. То значить – і нема ідолопоклонства, а подібні звинувачення –  являються безпідставними.

Ті, що таким чином цікавляться з приводу ікон не шукають відповіді, а маючи тверду впевненість, шукають можливості нам вказати, що вшануванням ікон наче порушується «Закон Божий». Але чи це так є на справді? – Звичайно що НІ, бо існує інша сторона правди, яка нам говорить про те, що якщо сприймати все написане так буквально, то можна і Бога звинуватити, що Він начебто заперечує сам собі. Ось наприклад, в другій заповіді каже нам: «Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі,і що на землі долі,і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм..» Вихід 20(4-6), а в іншому місці біблії дає настанову: «І зробиш два золоті херувими, роботою кутою зробиш їх з обох кінців віка. (Вихід 25:18)

Фарисеї таким самим чином звинувачували Христа в порушенні суботи, тобто 4-ї заповіді та і не тільки:

– Звинувачували Ісуса в богохульстві, бо він сказав розслабленому хворому: «Прощаються тобі гріхи твої».
– Питали учнів Ісуса, чому їх учитель їсть із митниками та грішниками.
– Разом з учнями Івана Хрестителя запитували Ісуса, чому його учні не постять.
– Коли учні Ісуса зривали колосся в суботній день, питали Ісуса, чому вони не дотримуються суботи.
– Намагаються каменувати Ісуса, коли Він назвався Іменем Бога — «Я є»

Тож бачимо схожість та мету подібних запитань і як Христос відповідав на них: «Він же промовив до них: Ви себе видаєте за праведних перед людьми, але ваші серця знає Бог. Що бо високе в людей, те перед Богом гидота.»(Лк. 16:13-15).

Звинувачення в ідолопоклонстві може доходити до таких крайнощів, як наприклад, згідно вікіпедії: “Створення образів будь-якої людини або тварини, а також використання релігійних або світських символів.” – А це означає, що будь яка фотографія, навіть наше фото в паспорті, чи фото нам близької людини, грошові купюри та монети являються ідолами та порушують 2-гу заповідь. Хіба це відповідає здоровому глузду? – Без сумніву, ні.

Ближчим до правди визначення звучить приблизно ось так: «Ідолопоклонство з’являється завжди, коли людина вшановує і прославляє створіння замість Бога, чи то йдеться про богів, демонів (наприклад, сатанізм), чи про владу, задоволення, раси, предків, державу, гроші тощо»[1]

Тож що відповідати на такі запитання?  – а НІЧОГО не мусимо відповідати, так як вони провокаційного та, якщо можна так сказати – фарисейського характеру. Мусимо лише для себе знати: як ми віруємо, Хто наш Бог та чому. “Доброзичливцям”, що таким чином нас спокушають чи випробовують нашу віру, краще пропонувати поговорити на ці теми з священиком, бо для того і є священики, щоби захищати віру та розуміти її суть глибше.

А в загальному, про вшанування святих ікон, коротко можна прочитати також в вільній енциклопедії:

«Догмат іконошанування підкреслює, що вшанування ікон і поклоніння їм відноситься не до матеріалу ікони, не до дерева і фарб, а до того, хто зображений на іконі (первообразу), отже, не має характеру ідолопоклонства

Отже святі Ікони – це не ідоли і не боги, а зображення Бога та святих Його, при чому не якогось іншого Бога, а нашого, єдиного, істинного. А якщо це ікони апостолів, чи «святих» – то також достойні вшанування, бо написано 1. «Хваліть Бога у святих Його, хваліть Його в утвердженні сили Його» (Пс. 150, 1). Якщо ми,на приклад, маємо з собою фото нам близької людини (батька, матері, чоловіка, дружини, дітей тощо), то це не є поклоніння паперу чи фарбам чи як ідолу, це нам нагадує про тих, хто на фото зображений, про тих хто нам дорогий і являється проявом любові. А любити ближніх – це є виконанням другої новозавітньої заповіді – “А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе! Нема іншої більшої заповіді над оці!” (Від Марка 12:31)

Люди, які хочуть випробовувати чи переконати в тому, що ікони в православних, чи навіть фотографії нам близьких людей –  це наче ідоли, на жаль не розуміють сутності християнства. Але і не знають чи не хочуть знати елементарних речей, тобто що таке справжнє ідолопоклонство.  Вони піддалися класичним методам, свого роду «промивання мозку», що використовується різноманітними диструктивними організаціями / сектами. Тут спрацьовує людська гордість і примітивізм досягнення мети. Сутність самообману в тому, що людина починає щиро вірити, що чисто технічно та автоматично вона виконує певну заповідь та на цій підставі, починає гордитися і пишатися собою. Внушивши собі, що відкинувши ікони та зображення, цим вже досягнута певна святість, самообманута людина відправляється на пошуки такого ж примітивного методу виконання наступної заповіді. Приклад самообману можна побачити в притчі про молитву фарисея: «Фарисей, ставши, так молився про себе: Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирщики, неправедні, перелюбні, або як цей митник.» (Від Луки 18:11)

Православні не вивчають Біблію, як підручник законів Бога. До Біблії та заповідей Божих ми, на щастя, маємо ще 2-х тисячолітній живий досвід Церкви.

Тому, на відміну від таких початківців вивчення Біблії, ми можемо радіти та бути вдячними за насліддя багатовікої православної традиції що до вшанування Бога в молитві, в іконах, скульптурах, архітектурі, пісноспівах тощо. Ця традиція є багатою та чудовою і дає нам справжнє відчуття належності до Церкви Христової, що не припиняла існувати від часів її заснування. Не позволимо це відібрати в нас.

Але й будемо молитися за заблудших братів і сестер та памятати, що для нас являється головним, а що другорядним в питаннях віри, і що ми не є послідовниками букви закону, а послідовниками Бога та служіння Духа: ” І Він нас зробив бути здатними служителями Нового Заповіту, не букви, а духа, бо буква вбиває, а дух оживляє. 7. Коли ж служіння смерті, вирізане на каменях буквами, було таке славне, що Ізраїлеві сини не могли дивитись на обличчя Мойсея, через славу минущу обличчя його, 8. скільки ж більш буде в славі те служіння духа!» (2 до Коринтян 3:6-8)

Прот. о.ВолодимирЧайка