«Він же промовив до них: Ви себе видаєте за праведних перед людьми, але ваші серця знає Бог. Що бо високе в людей, те перед Богом гидота.»
Ikonen. Вшанування православних Ікон
Кому приходилося мати справу із звинувачувальниками православних у вшануванні святих Ікон, знає, що дискусії в більшості випадків залишаються безуспішними.
Але не лише тема святих ікон стає перешкодою в спілкуванні з представниками протестантських деномінацій, особливо американського походження (Свідки Єгови, Адвентисти, Пятидесятники, Баптисти, Мормони, Церква Ісуса Христа та інші). Їх не влаштовує в традиції православної Церкви також вшанування Святих, вшанування Марії, як Матері Божої та багато іншого. Розмови на такі теми простим вірянам вести не легко, бо для цього потрібна підготовка та обширні знання Святого Письма.
Запитання бувають переважно ось такого плану: «Як можна пояснити наявність ікон в православних церквах, якщо Заповідь забороняє, причому доволі строго? До цього додаються переконливі цитати: „Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм..» Вихід 20(4-6)
Або ось ще: „А решта людей, що не вбита була цими поразками, не покаялася за діла своїх рук, щоб не кланятись демонам, ані ідолам золотим, і срібним, і мідяним, і кам“яним, і дерев“яним,що не можуть вони ані бачити, ані чути, ані ходити„» Об“явлення 9:20
Запитують як правило в риторичному стилі, наче без звинувачень, розраховуючи, що на основі приведених цитат, буде само собою зрозуміло: раз в Церкві присутні ікони, то це автоматично мало б бути ідолопоклонством. Але хіба на іконах в нас зображені ідоли, демони або чужі боги? – НІ. Тож про що мова?.
Ті, що таким чином цікавляться з приводу ікон, не шукають відповіді, а маючи тверду впевненість, шукають можливості нам вказати, що вшануванням ікон, мав би порушуватися «Закон Божий». Не рідко, ті що йдуть шляхом вивчення біблії, без врахування тисячолітнього живого досвіду християнства, доходять до абсурдних висновків, цим самим втрачаючи можливість пізнати істинне значення. Сприймаючи написане буквально, звичайним людським розумом, людина рано чи пізно зіткнеться з моментами, які можуть підштотвхнути її на думки, що Бог заперечує сам собі. Ось наприклад, в другій заповіді каже нам: «Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі,і що на землі долі,і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм..» Вихід 20(4-6), а в іншому місці біблії дає настанову: «І зробиш два золоті херувими, роботою кутою зробиш їх з обох кінців віка. (Вихід 25:18)
Несумісні місця біблії потребують спростувань Духом Святим, інакше вони приводять людину до богохульних думок і роблять її „книжником“ чи „фарисеєм“, або навіть переконаним атеїстом. Таким самим чином фарисеї звинувачували Христа в порушенні суботи, тобто 4-ї заповіді та і не тільки: звинувачували Ісуса в богохульстві, бо він сказав розслабленому хворому: «Прощаються тобі гріхи твої», звинувачували в недотриманні посту, недотриманні суботи, намагалися каменувати Ісуса, коли Він назвався Іменем Бога — «Я є» тощо.
В цьому бачимо схожість подібних запитань, але і знаємо відповідь : «Він же промовив до них: Ви себе видаєте за праведних перед людьми, але ваші серця знає Бог. Що бо високе в людей, те перед Богом гидота.» (Лк. 16:13-15).
Догмат іконошанування підкреслює, що вшанування образу – є вшануванням первообразу. Отже святі Ікони – це не ідоли і не боги, а зображення Бога та святих Його, при чому не якогось іншого Бога, а Єдиного, Істинного. А якщо це ікони апостолів, чи «святих» – то також достойні вшанування, бо написано – «Хваліть Бога у святих Його, хваліть Його в утвердженні сили Його» (Пс. 150, 1).
Люди, які хочуть випробовувати чи переконувати, що православні ікони в храмах – це наче ідоли, на жаль не розуміють сутності віри. Це ніщо інше, як звичайна людська гордість і примітивізм. Сутність їх самообману в тому, що людина починає щиро вірити, наче виконує заповідь та на цій підставі, починає гордитися і пишатися собою. Приклад цьому можна побачити в притчі про фарисея: «Фарисей, ставши, так молився про себе: Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирщики, неправедні, перелюбні, або як цей митник.» (Луки 18:11)
Православні не вивчають Біблію, лиш як підручник законів Бога, а користуються 2-х тисячолітнім живим досвідом Церкви.Тому ми можемо радіти та бути вдячними за насліддя багатовікої православної традиції, що до вшанування Бога в молитві, в іконах, скульптурах, архітектурі, пісноспівах тощо. Ця традиція є багатою та чудовою і дає нам справжнє відчуття належності до Церкви Христової, що не припиняла існувати від часів її заснування.
Але також будемо молитися за заблудших братів і сестер памятаючи, що являється головним, а що другорядним в питаннях віри, бо православні християни – не є послідовниками букви закону, а послідовниками Ісуса Христа та служінню Духа: “ І Він нас зробив бути здатними служителями Нового Заповіту, не букви, а духа, бо буква вбиває, а дух оживляє. Коли ж служіння смерті, вирізане на каменях буквами, було таке славне, що Ізраїлеві сини не могли дивитись на обличчя Мойсея, через славу минущу обличчя його, скільки ж більш буде в славі те служіння духа!» (2 Кор. 3:6-8)
З Божим Благословенням у 1-шу неділю Великого Посту „Торжества Православя“
Прот. о.ВолодимирЧайка